Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входа

Логін:
Пароль:

Поиск

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031






 

Музей волинської ікони

 

Мій профіль | Реєстрація | Вхід
» Архів новин
Додати новину

 

                                                            

                                                                                                                                                                                                                                                                                    5 лютого на відзначення 135-ї річниці від дня народження відомого українського архітектора і суспільного діяча Сергія Прокоповича Тимошенка відбулося урочисте  відкриття інформаційної дошки на будинку, збудованому за його проектом  і  у якому він проживав упродовж 1934-1939 років. Нині будинок переданий на баланс    Волинського краєзнавчого музею. Після проведення  ремонту у ньому будуть розміщені фонди Музею волинської ікони

   Подія відбулася з ініціативи Волинської обласної організації Національної спілки архітекторів України, відділу охорони культурної спадщини управління культури Луцької  міської ради в рамках розширення системи туристичного ознакування.
   Відкриттю інформаційної дошки передувала панахида в церкві села Прилуцьке, збудованій за проектом Тимошенка. Після завершення церемонії відкриття інформаційної  дошки у Музеї волинської ікони відбулася урочиста академія, присвячена 135-й річниці від дня народження видатного архітектора. Учасники говорили про життєвий і  творчий шлях архітектора, який проживаючи у Луцьку у 1930-1939 роках, працював головним архітектором сільськогосподарського будівництва Волині. Тут Сергій  Тимошенко спроектував понад 40 будинків, а також декілька церков. Водночас він – активний діяч Волинського українського об’єднання й Української православної  церкви, голова Товариства ім. Петра Могили в місті Луцьку. Загалом його творчий здобуток нараховує понад 400 будинків, храмів, вокзалів та інших цивільних споруд в  Україні й за її межами. Волинський письменний  Іван Корсак презентував свій роман «Борозна у чужому полі», який присвячений славетній родині Тимошенків  На академії  піднімали питання сучасної сакральної архітектури та збереження пам’яток церковного будівництва на Волині.

 
Просмотров: 109 | Добавил: admin | Дата: 08.02.2016 | Комментарии (0)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Хрещення  Господнє. Фрагмент кіоту

   XVIII ст.                                                                                                                       

  Дерево, левкас, темпера, олія, різьблення, золочення                                                                           

  Походить з Хрестовоздвиженської церкви с. Овлочин Турійського району                             

  Зберігається у Музеї волинської ікони

Хрещення  Господнє – одне з найбільших і найдавніших свят християн, яке, за переказами, відзначали ще апостоли Ісуса Христа. Насправді  ж свято Хрещення стали відзначати з кінця ІІ - початку III ст. У давнину це свято називали Єпіфанією (грец. явлення), бо як сказано у Євангеліях у день Хрещення Господнього Бог прийшов, щоб явити людям Світло Неприступне. Це пов’язано було з тим, що у IV ст. на Сході у ці дні відбувалося водне хрещення оголошених і виник звичай особливого вшанування води, освяченої для їх хрещення. Звідси назва Єпіфанія - Просвітлення, оскільки Спаситель явився просвітити «тих, що сидять у пітьмі і місці смертному» (Матвій 4:16). Церква розглядає Хрещення Господнє як «свято просвіти» народів, тому що саме з Хрещення Христос розпочав проповідь євангельської істини. У народі це свято ще називають Йорданом – від назви ріки Йордан у Палестині, де Ісус прийняв  хрещення від Іоана Предтечі. Кожного року у цей день здійснюється християнський обряд освячення води на згадку про водне хрещення Ісуса Христа, звідси ще одна народна назва свята – Водохреще. Існує ще одна назва свята - Богоявлення,  яка походить від того, що  при Хрещенні Господа явилась Божественна Трійця, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — у голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голубки. Про Хрещення Господнє оповідається в усіх чотирьох Євангеліях (Матвій 3:13-17; Марко 1:9-11; Лука 3:21-23; Іоан 1:33-34). Саме на цій розповіді базується канонічна іконографія  сюжету «Хрещення Господнє». Дослідники історії Вселенської Церкви вважають, що іконографія Богоявлення почала розвиватися вже в IX ст., тобто одразу після тяжкої доби іконоборства, хоча зображення Хрещення Господнього зустрічаються  і у ранніх християнських пам’ятках IV–Vстоліть.  Традиційно образи Хрещення у християнській іконографії святкові і урочисті, що відповідає значимості події і величності свята. Презентоване тут  центральне живописне клеймо кіоту з с. Овлочин із зображенням «Хрещення Господнього»  вирізняється  своєрідністю художнього трактування, у ньому  ми зустрічаємося з камерним характером подачі сцени хрещення.  Волинський народний маляр - автор композиції не йшов ні за буквальним переданням біблейського переказу, ні за буквою усталеної  іконографічної норми. «Хрещення Господнє» написане у дуже чіткій та лаконічній манері. Композиція твору стисла й не має другорядних деталей, відсутні деякі канонічні елементи, такі як три ангели, що тримають одежі Христа, сокира при корені дерева, міфічні постаті Йордану й Червоного моря. Увага сконцентрована на суті події: на 30-му році Свого життя, перед виходом на проповідь, Ісус прийшов на ріку Йордан, де Іоан Хреститель, проповідуючи покаяння у гріхах, хрестив народ, і зажадав, щоб той хрестив Його. Коли Ісус Христос вийшов із води і молився, відкрились небеса, і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Нього і почувся голос Бога: «Це Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його!» Центральне місце у композиції займають постаті Ісуса Христа та Іоана Предтечі. Христос у білому оперезанні стоїть у воді Йордану, що розливається навколо  Нього  сіро-зеленим плесом.  Воду біля ніг Христа маляр намагається зобразити прозорою, наголошуючи на тому, що вода ріки Йордан стає святою. Її освячує Сам Спаситель своєю присутністю. Своїм хрещенням Ісус освячує усі води світу та надає їм незнаної доти сили. Адже народ входив до Йордану визнаючи свої гріхи, немов залишаючи їх там, а Ісус входить до тих самих вод, щоб узяти усі ці гріхи на себе, і вода виступає тут символом очищення, символом святості. Голова Христа,  схилена  у покорі, ніби ілюструє Його відповідь «…так годиться нам виповнити усю правду…» на запитання Предтечі: «Я повинен хреститися від Тебе чи  Тобі йти до мене?» Руки Ісуса навхрест складені на грудях, при цьому правою він ще й благословляє двоперстним жестом, який виразно скерований до людей, що справа,  на березі ріки чекають своєї черги хреститися. Просвітлені, вони стоять навколішки,стараючись осягнути велич події, свідками якої вони стали.  Постава Іоана Хрестителя урочиста: спираючись на посох з хрестом і білою стрічкою, він опустився на коліно, його передчуття змінилося впевненістю, що перед ним - Месія.  Праву руку він тримає над головою Христа, здійснюючи обряд хрещення.  На відміну від  динамічної  правої сторони композиції, наповненої  постатями Хрестителя та людей, ліву – виповнює символічний статичний пейзаж: кущики трави і білих квітів серед каменів на передньому плані, далі - тиха ріка, горби протилежного берега з двома деревами, що нагадують одночасно і пальми, і верби. Горби та гори – це драбина, це шлях до неба,  до Господа Бога. Гори символізують путь духовний. Дерево – світова вісь, символ дарованого Богом життя, символ пізнання добра і зла, символ  людський роду, який повинен мати глибоке коріння та високе гілля. Символічні візантійські скелясті пагорби з деревом  тут замінено звичним волинським краєвидом - дві похилені верби на піщаному озерному березі. Відповідно до канонічної версії сюжету,  вгорі зображене  розкрите небо – сяйво у вигляді півкола з променями -  символ небесної досконалості, Рай, «домівка, де перебуває Господь». З нього злітає біла голубка - символ Святого Духа. Цей символ є родоначальником всіх алегорій. Він береться із живої природи. В іконописному мистецтві білий голуб ототожнюється із миром, невинністю, скромністю, добротою, покірністю та незлобністю. Чистота і непорочність голубки алегорично наче засоромлює грішну людину, яка повинна уподібнитися до Христа. Від  голубки  симетрично  відходять  спрямовані врізнобіч білі промені, покликані наочно іл ... Читати дальше »

Просмотров: 152 | Добавил: admin | Дата: 19.01.2016 | Комментарии (1)

 15 січня 2016 року у Музеї волинської ікони з успіхом пройшли традиційні «Різдвяні зустрічі».  Перед гостями виступив  камерний хор «Eleos» храму Св. Василія Великого УГКЦ. Хор «Eleos» заснований з ініціативи отця Терентія – настоятеля храму Св. Василія Великого у листопаді 2010 року. Диригент Богдана Андрущак. Хористи – викладачі музичних шкіл м. Луцька, студенти Іституту мистецтв СНУ ім. Лесі Українки та Луцького педагогічного коледжу. Вони ставлять перед собою мету – прославлення Бога через спів на  Святій Літургії та інших богослужіннях, відродження і поширення духовного хорового мистецтва, залучення творчої молоді до активного життя у Церкві та в культурному житті суспільства. Хор «Eleos» тричі (у 2011,  2012, 2016 рр.) був учасником Благодійного телемарафону «Бог багатий милосердям», який відбувається у Луцьку у січні, а також виступав на міському фестивалі духовного співу «Великодні передзвони» у квітні 2012 року. Вже вдруге учасники хору візьмуть участь у Всеукраїнському фестивалі «Велика коляда»  у Львові.

На сьогоднішніх «Різдвяних зустрічах» був присутній єкзарх Волинський УГКЦ Йосафат Говера, який благословив проведення заходу, звернувшись до присутніх з мудрими настановами, теплими словами  різдвяно-новорічних привітань і побажаннями  єднання, миру та злагоди в Україні.«Різдвяні зустрічі» розпочалися зі спільної молитви за воїнів, які  зараз стоять на захисті нашої Батьківщини.

 Хористи виконали українські колядки і щедрівки разом з гарними віншуваннями з Різдвом Христовим та Новим роком. Гості  були вражені  високим рівнем виконавської майстерності колективу, зворушені щирістю виступаючих. На заході панувала урочиста і піднесена атмосфера.Завідувач Музею волинської ікони Тетяна Єлісєєва подякувала  усім учасникам дійства, за доброю традицією вручивши колядникам подарунки, побажала їм творчих успіхів і висловила надію на подальшу співпрацю.

 
Просмотров: 114 | Добавил: admin | Дата: 15.01.2016 | Комментарии (0)

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

 

   Святий Василій Великий.

   Полотно, олія.

   Походить з церкви ікони Богородиці Казанської с. Буцин Старовижівського району.

   Експонується у Музеї волинської ікони.

 

  14 січня християни вшановують пам'ять одного з найвидатніших отців Церкви Святого Василія Великого.

   Святий Василій народився 330 року в Неокесарії Понтійській. Походив з християнської родини: його дідусь був мучеником за віру; бабуcя, батько,        матір, брати Григорій та Петро, а також сестра Мокрина шануються як святі. Василій спочатку навчався під керівництвом свого батька, а згодом — у  Константинополі і Афінах. Саме там він засвоїв науку християнства. Після закінчення навчання приймає хрещення і прагне присвятити життя служінню  Господу. Заради цього відвідує християнські громади Єгипту, Палестини й Сирії. Повернувшись з подорожі, оселяється у родинному маєтку в Аннесі.  Аристократ за походженням, він став аскетом, учителем – богословом, добродійником.

   У 364 році Василія висвячують на священика, а через чотири роки — на єпископа Кесарії й митрополита Кападокії. Він стає моральним провідником  східного єпископату, у своїх проповідях та письмових творах порушує догматичні й моральні теми, проблеми чернечого співжиття. Св. Василій  зобразив у них ідеал християнина —  людину, вільну від гріха, цілісну, що живе згідно із заповідями, вміє молитися, духовно з’єднану з Богом.

   У Кесарії Св. Василій облаштував два монастирі, чоловічий і жіночий, з храмом на честь 40 мучеників, де зберігалися їхні мощі. Всі свої особисті  кошти і доходи церкви він використовував на користь бідних; в кожному окрузі своєї митрополії святитель створив богадільні для бідних, старих, хворих  і сиріт.

   Хвороби, праця без відпочинку, турботи пастиря християнської громади рано виснажили сили святителя. Помер Св. Василій 1 січня 379 року у віці 49  років. Після смерті Святого Церква дуже швидко стала вшановувати його пам'ять. Вже через 18 років його чесноти, святість й велич оспівуються у  богослужіннях в дні празника. У них Василій прославляється, як "святий Христовий язик", "пастир Христової Церкви", "Божественна і священна бджола  Христової Церкви".

   Згідно церковної традиції ікони Св. Василія можуть встановлюватися у вівтарі, на стулках царських чи дияконських врат. На іконах він зображується з    Євангелієм у лівій руці та благословляючою правицею. Найдавніший образ Святого походить з VІІ ст. та зберігається у монастирі святої Катерини на  Синаї. В Україні найбільш раннім його зображенням вважається мозаїка з Софії Київської, закладеної князем Володимиром Хрестителем, названим при  хрещенні Василієм, у 1011 р.

   У Музеї волинської ікони зберігається образ невідомого волинського маляра «Св. Василій Великий» першої половини ХІХ ст. Автор зобразив Святого,  згідно поширеної іконографічної схеми, на повен зріст, у облаченні архієрея. На ньому темно-синій підризник, орнаментований мереживом по подолу,  червоний фелон та набедреник, хрещатий омофор покриває плечі, голову увінчує митра. У лівій руці Святитель тримає розкриту книгу, права піднята до  грудей у іменнословному благословляючому жесті. Лик Василія обрамлений чорною бородою та, аби підкреслити аскетичні риси, прописаний темною  фарбою з пробілами та підрум’янками. 

   Обабіч постаті на темному тлі напис: «Святий Василий Великий Архиерей Кападокийский». Внизу зліва зберігся дарчий напис: «Сии врата сєвєрниі справила раба Божія Марія Калишиха», з якого слідує, що ікона була написана для встановлення на північних дияконських вратах.

Просмотров: 113 | Добавил: admin | Дата: 14.01.2016 | Комментарии (0)

 

Сьогодні працівники Музею волинської ікони зустрічали своїх старих знайомих - чоловічий хор «Святвечір» при храмі Трьох Святителів УПЦ у Луцьку, який був гостем «Різдвяних зустрічей» у 2015 році. Колектив «Святвечір» був створений  у 2011 році як громада колядників. У ньому беруть участь священики, семінаристи, випускники училища культури. Керівник колективу – настоятель  храму Трьох Святителів протоієрей Сергій Дембовський. Нині хористи завітали до музею, щоб привітати  з Різдвяно-новорічними святами.Талановитий колектив подарував радість та незабутні позитивні емоції разом з   прекрасним виконнанням колядок, гарними словами різдвяних віншувань та щирими побажаннями Многії літа.

 

 

 

Просмотров: 132 | Добавил: admin | Дата: 13.01.2016 | Комментарии (0)

Сьогодні у нас колядували. Справжнє імпровізоване  святкове дійство нам  влаштували учні недільної школи  храму Холмської ікони Богородиці, що у Луцьку. Малята подарували  працівникам музею цілий віночок  українських колядок і гарних віншувань. Дитяча щирість і безпосередність, старанність  і неабияка підговленість викликала замилування і розчулила музейників. Малеча насправді разом з колядкою принесла усім  родинне тепло і чудовий настрій. Відчуття  великого свята принесли до музею учасники етнофестивалю "Різдво у Луцьку" - вокальний гурт з Павлограду  "Співочі мальви", продемонструвавши високий рівень виконавської ма

йстерності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Просмотров: 113 | Добавил: admin | Дата: 11.01.2016 | Комментарии (0)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Різдво Христове. 1847 рік

 Матеріал і техніка: дерево. Левкас, олія.

Походить з церкви с. Параскеви (1764 р) с. Осівці Камінь-Каширського деканату.

Зберігається у Музеї волинської ікони.

 

   Різдво Ісуса Христа є однією з найвизначніших подій християнського світу, оскільки прийшов у світ Спаситель, який великою жертвою своєю відкупив людство від первородного гріха і дав надію на щасливе та вічне життя. Народження Господа Ісуса Христа посідає виняткове місце у Священній історії, на сторінках канонічних Євангелій і в апокрифічних текстах.  

   Іконографія «Різдва Христового» сформувалася у мистецтві Візантії. Але  після завоювання Константинополя турками-османами 1453 р. вплив Царгорода поступово слабшав, натомість зростали контакти із західноєвропейською художньою культурою, естетичні ідеали якої  відрізнялися від візантійських. Саме під впливом західноєвропейського мистецтва в українському іконописі ХVІІ-ХVІІІ ст. поширюється сюжет   Різдва Христового з поклонінням пастухів. Однією з найпоказовіших у становленні нової іконографії є ікона «Різдво Христове» авторства Каспера Списацького.

     У 2002 році з церкви с. Параскеви (1764 р) с. Осівці Камінь-Каширського р-ну до Музею волинської ікони були привезені фрагменти старого іконостасу: шість ікон празничного ряду, шість ікон пророчого ряду, фрагмент іконостасу  «Бог-Отець». На одній з ікон  зберігся напис, який свідчив про те, що іконостас був намальований Каспером Списацьким у   1847 році.

      Ікони празничного ряду іконостасу вирізняються оригінальністю композиційного та кольорового вирішення. Всі сцени на іконах вміщені у фігурні, промальовані вузькими смугами рамки, які додають іконам довершеності.

    На іконі «Різдво Христове» розгортається широка панорама з сюжетними епізодами. Зліва зображено дерев’яний навіс, під яким Св. Іосиф та Діва Марія, що схилилася над яслами. В яслах із зеленою травою на розгорнутій білій пелюшці – маленький Ісус. Йосиф стоїть широко розвівши у боки руки, підкреслюючи цим жестом важливість Божого народження. Зліва від Іосифа –  віл та осел. Перед яслами зображено двох пастухів. Один з них стоїть навколішки, змальований зі спини, у довгому зеленому одязі з широким поясом. Другий пастух зображений у повен зріст, одягнутий у червону сорочку, сині штани, білі полотняні онучі та постоли. Біля ніг пастухів лежать два посохи та капелюхи, стоїть корзина з червоними та жовтими фруктами. Справа вглибині на блідо-зеленому тлі намальована кошара з вівцями. Введення Списацьким в традиційну композицію жанрових мотивів надає іконі щирості і безпосередності та наближає її до народного малярства. Поряд з цим іконописець вводить у композицію і символічні деталі. Біля одного з пастухів зображено  зв’язане біленьке ягнятко, яке натякає на символічного Агнця Божого — Ісуса Христа. Вгорі ікони у купчатих жовто-оливкових хмарах зображенно «Всевидяче око» –  символічне зображення Всевидячого Божого ока, вписаного у трикутник – символ Святої Трійці.

      Загалом всі празники К. Списацького витримані в одній колірній гамі з переважаючими вохристим, сірим, білим кольорами. Персонажі ікони наділені простотою, душевністю та одухотвореністю. В їхньому одязі використані пригашені червоні, сині, зелені, коричневі фарби. Обличчя намальовані  притемневою вохрою з легким підрум'яненням, риси наведені чорною фарбою.

     Каспер Списацький працював в техніці олійного живопису, що стає характерною ознакою ХІХ ст. і, в одночас, в підготовці дошки до малювання використовував прийоми темперного живопису. Дошки не тільки пролевкашені, але й проклеєні полотном.

     Творчість Списацького за стилістико-образним вирішенням стоїть на грані професійного і народного живопису, в ній поєднані засади іконопису і релігійного живопису, який стає переважаючим в ХІХ ст. Його роботи є яскравим прикладом втілення традицій ікономалювання в провінційному варіанті.   

 

 

Просмотров: 115 | Добавил: admin | Дата: 08.01.2016 | Комментарии (0)

      28 грудня у Музеї волинської ікони відбулася урочиста подія. Колектив музею став Лауреатом   премія Благодійного фонду «Рідна Волинь»  імені Бориса Клімчука Нагорода була вручена під час   тематичної зустрічі «Ти не згасла, зоре ясна»,  присвяченої 15-річчю перебування Холмської Чудотворної ікони Богородиці у музеї.
   На початку заходу з благословенням до присутніх звернулися представники духовенства УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ. Лунали побажання миру для України, закінчення війни та спокійного життя.Організатор зустрічі, голова Благодійного фонду «Рідна Волинь» Дмитро Глазунов зауважив, що сьогодні усіх об’єднала найбільша святиня – ікона Чудотворної Холмської Божої Матері. Друга премія імені Бориса Клімчука покликана відродити духовні цінності, національний дух, що необхідний нині в побудові нового громадянського суспільства. Він наголосив, що Музей існує завдяки Борису Клімчуку, який доклав максимум зусиль для його діяльності і розвитку
.З вітаннями до присутніх звернулися також начальник управління культури облдержадміністрації  Валерій Дмитрук та заступник Луцького міського голови Андрій Киця

            Завідувач музею Тетяна Єлісєєва зазначила, що у 2000 році Надія Гаврилівна  Горлицька та товариство «Холмщина»  передали ікону під опіку держави Україна на довічне зберігання у Музеї волинської ікони. Для працівників музею це стало  великою відповідальністю. Так, холмащаки хвилювалися, чи буде ікона у музеї відкритою для віруючих, чи буде доступною для молитви. Нині  ікона об’єднала віруючих усіх конфесій, біля неї лунають молитви різними мовами, до ікони йдуть люди з особистими проханнями, а зала музею дає їм можливість у тиші та спокої побути біля Чудотворного образу.   Хвилюючим був виступ дочки Надії Горлицької Наталії Недільської, яка повідала цікаві факти з історії зберігання ікони у родині і висловила вдячність за можливість пошанування  чудотворного образу у музеї віруючими.

 

      

 

 

 

 

 

 

Кульмінацією заходу стало вручення премії імені Бориса Клімчука. Дочка Бориса Клімчука Юлія Троц та голова Благодійного фонду «Рідна Волинь» Дмитро Глазунов вручили її колективу музею, адже збереження чудотворної ікони можна вважати однією з найвизначніших подій в історії Волині та України. Юлія Троц зауважила, що Борис Петрович, як держслужбовець високого рангу, приймав багато рішень, але серед них були й такі, які він ухвалював не через те, що був змушений, а з великим задоволенням – наприклад, повернення ікони у Музей та її збереження були його радістю та гордістю.   Завершилося свято спільною молитвою учасників урочистостей біля Холмської Чудотворної ікони Богородиці.

 

Просмотров: 124 | Добавил: admin | Дата: 29.12.2015 | Комментарии (0)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ікона «Трійця Святої Анни». 1732 р.

Походить з церкви Казанської ікони Богородиці с. Садів Луцького району

Зберігається у Музеї волинської ікони

Книги Біблії, включаючи пророчі об’явлення про Месію і Його життя, не наводять ніяких даних про батьків Діви Марії. Але апокрифічне «Протоєвангеліє Якова» (150 р.), «Євангеліє від Матфея» (VI ст.) і «Книга Різдва Марії» (VIII ст.) розповідають про Іоакима, старця, який жив з дружиною Анною неподалік Овечих воріт Єрусалима.

Єврейське  ім’я «Анна» означає «благодать». Тлумачення імені «Іоаким» -  «приготування для Господа». У Євангеліях родовід Ісуса Христа наведений у двох версіях. Євангеліст Матфей на початку свого Євангелія викладає родовід св. Йосифа Обручника, тоді як Євангеліє від Луки оповідає про предків Діви Марії, яка для нього була важливіша у питанні народження Сина Божого.

Анна відзначалася побожністю і милосердям. Незважаючи на те, що пара вже 50 років жила у шлюбі, дітей у них не було. Їм доводилося терпіти презирство і глузування, адже у той час бездітність вважалася ганьбою. Але вони ніколи не нарікали, лише гаряче молилися, надіючись на волю Господа. Їхні молитви були почуті, Архангел Гавриїл сповістив їм, що у них народиться Дочка, яка благословить весь людський рід. За іудейським звичаєм, у 15-й день після народження дитини їй було дане ім'я, визначене ангелом, – Марія.

Святий Іоаким помер у 80-літньому віці через кілька років по введенні Марії у храм. Свята Анна – в 79 років, через два роки після чоловіка. Поховані вони поблизу майбутньої гробниці своєї дочки, у Гефсиманському саду, неподалік від Єрусалиму. Мощі святої Анни (частина лівої стопи) зберігаються в афонському монастирі Котлумуш.

Християнська традиція особливо шанувала  Св. Анну. Її  ім’я було надзвичайно популярне ( саме завдяки їй воно стало жіночим – у юдеїв це однаковою мірою було чоловіче та жіноче ім’я). На честь Анни постало п’ять жіночих монаших орденів. Чимало храмів в Україні також носять її ім’я.

В композиції ікони втілена містична тема духовного єднання трьох поколінь Святого сімейства – Бабусі, Матері і Дитини. Іконографія урочистого зображення Святої Анни разом з Дівою Марією та маленьким Ісусом була поширена з ХV – ХVІ століть у Північній Німеччині, Італії і Франції. У західноєвропейській традиції сюжет називався – «Аnna selbdritt», дослівно з німецької – «Анна – сама третя» чи «Трійця Св. Анни». Особливість даної роботи у поєднанні католицької іконографії та православної  традиції зображення святих персоналій. У нижній частині полотна, під зображенням ноги Св. Анни дата «1732». Під нею частково втрачений донаторський напис «… ОБ ХА ДОЦРВИ..САДОВСКОЙ РАДИ СПАСЕ…».

Іконографічний сюжет «Трійця Святої Анни» характерний для костельного живопису, проте нерідко зустрічався у греко-католицьких храмах. 

 

 

Просмотров: 164 | Добавил: admin | Дата: 22.12.2015 | Комментарии (0)

Напередодні свята Св. Миколая Музей волинської ікони приймав учнів 7-а класу Луцької спеціалізованої школи І -ІІ ступеня. Школярі оглянули виставку ікон, присвячену образу Миколая, дізналися багато нового з життя Святого та прийняли участь у майстер-класі з виготовлення новорічного віночка. Майстер клас провела дизайнер Ярина Наумова. Батьків удома чекають приємні сюрпризи - виготовлені дітьми власноруч подарунки прикрасять рідні оселі та будуть радувати протягом усіх новорічно- різдвяних свят.

Просмотров: 123 | Добавил: admin | Дата: 18.12.2015 | Комментарии (0)

« 1 2 3 4 5 6 7 ... 18 19 »


Copyright MyCorp © 2017