Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входа

Логін:
Пароль:

Поиск

Календар

«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031






 

Музей волинської ікони

 

Мій профіль | Реєстрація | Вхід
» Архів новин
Додати новину

 

 

 

 

                                                                                 

 

 

 

 

 

 

                                            Шановні лучани та гості міста!

 

Тільки до  21 квітня у Музеї волинської ікони ви зможете побачити писанку "Пасхальне коливо", яку луцька художниця і директорка арт-студії «П’ятерня» Тетяна Мялковська створила для участі у Всеукраїнському фестивалі-перформансі  – «374». Саме така кількість великих великодних яєць була передана організаторами художникам  всієї Україні, щоб вони їх прикрасили.  25-30 квітня усі вони будуть виставлені на Софіївській площі столиці, після чого  відправляться у подорож разом з організаторами по інших країнах – у такий спосіб світ не лише побачить розписні витвори мистецтва наших художників, а й більше дізнається про Україну.

   Робота Тетяни Мялковської називається «Пасхальне коливо» тому,  що вона присвячена пам’яті героїв «Небесної сотні» і їхнім родинам,  а також матерям, чиї сини загинули у зоні АТО, і дружинам, які втратили там чоловіків. Центральний образ композиції – образ скорботної жінки. У розписі Тетяна Мялковська  використала християнську символіку: риба – символ Ісуса Христа, вино – символ євхаристії, тарілка і ложка – символ тих, хто відійшов у вічність. Майстриня вибрала темний колір писанки тому, що традиційно поминальні писанки писалися білим по чорному і були  своєрідним зв’язком між душами померлих і живих родичів. Така писанка – це молитва за душу померлого, яка чекає воскресіння, подяка тій людині, про яку згадує писанкар. Малювання такої писанки — це акт очищення, всепрощення і    любові.

Просмотров: 263 | Добавил: admin | Дата: 12.04.2016 | Комментарии (11)

Сьогодні, 7 квітня, у інтерактивній екскурсії - квест "Мова іконописного мистецтва" взяли участь учні 4 класу Луцької гімназії №4 ім. Модеста Левицького. Під час екскурсії діти дізналися про символіку і знаки іконописного  письма на прикладі образів Ісуса Христа, Богородиці, найбільш шанованих на Волині святих та традицію їхнього зображення. Діти розділилися на дві  команди,  отримали завдання на спостережливість, кмітливісь та уважність, продемонстрували вміння працювати у команді і успішно справилися з поставленими перед ними завданнями. На згадку про відвідини музею учні отримали сувеніри. 

 
Просмотров: 222 | Добавил: admin | Дата: 07.04.2016 | Комментарии (6)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Благовіщення

XVIII cт.

Матеріал, техніка: дерево, левкас, темпера, олія, сріблення, золочення

Походить з Михайлівської церкви  с. Топилище Іваничівського району

Зберігається у Музеї волинської ікони

Господнє втілення, передане іконографією Благовщення,  християни східного обряду відзначають 7 квітня. На Волині зображення Благовіщення бачимо у празниковому ряді іконостасів, у клеймах царських врат, на окремих іконах та дияконських вратах. У збірці Музею волинської ікони зберігається декілька ікон Благовіщення Пресвятої Богородиці XVII - XVIII ст., виконаних у темперній і олійній техніках. На іконі з с.Топилище зображена сцена, що грунтується на Євангелії від Луки: "Ангел, увійшовши до Неї, сказав: "Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна ти в жонах"..."І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім'я Йому Ісус" (Лк.1: 28, 31).Діва Марія жестами висловлює розгубленість і непевненість. Архангел Гавриїл у відповідь вказує на голуба - посланця Всевишнього: " Дух Святий зійде на Тебе і сила Всевишнього отінить Тебе. Тому і народжене наречеться Сином Божим" (Лк. 1: 35). При написанні ікони майстер використовує форми і пластичні засоби, характерні для стилю бароко. Він наповнює динамікою постаті, складки одягу Богородиці рухливі, сірі купчасті хмари масивні, відтінені рожевим. Інтер'єр досить умовний: колона, стіл, накритий зеленою скатертиною, фрагмент сірої стіни, розкреслена на квадрати підлога. На срібному тлі золотом світяться німби Богородиці та архангела Гавриїла.

 

Просмотров: 205 | Добавил: admin | Дата: 07.04.2016 | Комментарии (0)

     У Музеї волинської ікони відкрилася виставка "Образ священний". На виставці представлені 37 ікон XVIІІ-ХІХ ст., які були передані Волинському краєзнавчому музею  управлінням СБУ у Волинській області у 2016 р.

  На відкритті виставки з вітальним словом виступили ректор Волинської духовної семінарії УПЦ  Рустік Капауз та декан Луцька, настоятель церкви Холмської ікони Богородиці УПЦ КП о.Михаїл. Заступник голови Волинської обласної ради Роман Карпюк наголосив на важливості збереження духовних цінностей і повідомив про рішення обласної ради провести ремонт приміщення, яке передане Музею волинської ікони для облаштування фондосховищ і реставраційної майстерні. Завідувач Музею волинської ікони Тетяна Єлісєєва розповіла про особливості ікон Нового часу, наголосивши  на тому, що інтерес до пам'яток XVIII- поч.ХХ ст. особливо зріс в останні роки. Керівництвом Волинського краєзнавчого музею і управління Служби безпеки України  у Волинській області був підписаний акт про передачу 33 ікон на постійне зберігання у музеї. Директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк вручив подяку за співпрацю у збереженні культурних цінностей  начальнику слідчого відділу управління СБУ у Волинській області  Олександру Хитрику.

   До музею завітало багато відвідувачів – студенти, священнослужителі, працівники культури, які з інтересом оглянули виставку, жваво обмінювалися враженнями і висловлювали своє захоплення побаченим.         

   Представлені на виставці твори репрезентують іконописну традицію Нового часу, яка вціліла у горнилі антирелігійної боротьби ХХ ст., коли масово знищувалися  пам'ятки сакральної культури. Збережені ікони різноманітної тематики, професійного  і народного  рівня виконання.

   У творах майстрів відобразилась художня культура епохи і складний процес зміни мистецьких стилів – ренесансу, бароко, рококо, класицизму. Ікони синтезують у собі кращі традиції давнього візантійського іконопису, західноєвропейські іконографічні мотиви та національну   самобутність. Ікони  писалися у монастирських майстернях, великих іконописних центрах, академічних майстернях,  окремими майстрами на замовлення і для продажу. Характерною ознакою ікон нового часу є їх піднесеність і святковість, яка досягалася використанням яскравих фарб, сусального золота, багатої орнаментики, різнокольорових емалей. У зазначений період іконописці захоплювались декоративними архітектурними і пейзажними мотивами та тонким мініатюрним письмом.

     Ікони "Дванадесяті свята"  змальовують сцени земного життя Ісуса Христа і Богородиці, представляючи найважливіші свята православної церкви. Ікони "Успіння Богородиці" і "Воздвиження Чесного Хреста" доповнюють празниковий ряд.  У групі Богородичних ікон бачимо як традиційні  зображення Богородиці Одигітрії (Казанська)  і Замилування (Володимирська, Федорівська), так і символічні образи -   Богородиця Всіх скорботних радість,  Віднайдення всіх загиблих, Богородиця Живоносне джерело. Особливою простотою і стриманістю, теплотою і ліричністю вирізняються ікони шанованих у народі святих – Миколая, Варвари, Іллі, Юрія Змієборця, архангела Михаїла, Пантелеймона, Зосими і Савватія. На виставці представлений єдиний храмовий образ Христос Вседержитель, який є зразком українського бароко XVIII ст., відреставрований  у майстерні ВКМ (реставратор Лариса Обухович).

    Виставку "Образ священний" можна буде оглянути у дні роботи музею протягом двох місяців.

 
Просмотров: 1162 | Добавил: admin | Дата: 03.03.2016 | Комментарии (1)

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

     Образ «Стрітення Господнє».

     Кін. XVIII – поч.ХІХ ст.

     Походить із церкви Святих Бориса і Гліба с. Романів  Луцького деканату. 

     Техніка і матеріали: дерево (липа), левкас, олія, різьблення, золочення.

     Зберігається у Музеї волинської ікони.

Стрітення Господнє – одне з дванадесятих свят православної церкви.  Воно було встановлене церквою як урочияте нагадування про принесення до храму Пресвятої богородиці ісуса Христа на 40-й день після народження. саме поняття  "стрітення" означає "зустріч".  Це зустріч Дитяти Христа з праведним Симеоном, але це також і символічна зустріч Нового і Старого Заповітів.                                    Євангеліє від Луки (гл. 2, в. 25-35) розповідає про ці події.  За законом, який дав Господь євреям через Моісея, кожного первістка чоловічої статі на 40-й день після народження батьки мали принести до храму, щоб присвятити Богові. За цим  самим законом кожна мати мала право зайти до храму тільки на 40-й день після пологів  для обряду очищення, який вимагав для цього принесення в жертву двох горлиць чи голубів. Марія та Іосиф були благочестивими і виконували всі закони. І хоча Діва Марія була Пречистою і знала, що її Дитя є Сином Божим, вона все ж виконала закон, даний їй предками. Маленького Ісуса принесли до Єрусалимського храму. Багато людей знаходилось тут, але тільки благочестивий старець Симеон і пророчиця Анна признали в Дитині Спасителя. Симеон  прийняв  на руки Ісуса Христа (за що називають його Богоприїмцем),  говорячи всім про Спасителя, пришестя  Якого всі так чекали. 

Свято Стрітення – древнє свято, але з особливими урочистостями  його стали відзначати з VIст.  при імператорі Юстиніані, коли саме з Стрітенням стали пов’язувати позбавлення Константинополя від морової язви у 542 році. Стрітення  - це світле і веселе свято. У храмах в цей день відбуваються урочисті Богослужіння. Віруючі славлять зустріч Дитяти Христа з праведним старцем, прославляють з’явлення у світі Спасителя, співають тропар Богородиці: «Радуйся, Благодатная Богородице, Діво…». У цей день у церквах традиційно освячують і запалюють свічки як нагадування про слова Богоприїмця Симеона  - «…світло за просвітлення язичників…».  Кажуть , ці свічки оберігають  оселю, домочадців і худобу від грому (за що їх називають громницями).  У цей день освячують воду. Стрітенська вода вважається цілющою, вона здатна зцілювати від багатьох хвороб, відганяє сили зла,захищає дітей. З цим днем у році люди пов’язують багато прикмет, кажуть: «На Стрітення зима з весною стрічаються», «Як на Стрітення півень нап’ється, то на Юрія віл напасеться», «Якщо на Стрітення капає з стріх, то буде мед капати з вуликів», «На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга», «Коли на Стрітення – іній, зародить гречка й бульба» тощо.

Іконографія Стрітення склалась на основі розповіді євангеліста Луки. На іконах, фресках, мініатюрах основною дією є передача Богородицею Дитяти на руки Симеону. За плечима Богоматері  традиційно зображають Іосифа Обручника, який тримає в руках двох (іноді  - трьох) голубів. Позаду  Симеона  Богоприїмця зображають пророчицю Анну з піднятою вгору у пророчому жесті рукою або ж з сувоєм у руці. В іконографії зустрічаються два варіанти зображення місця дії: Симеон зустрічає святе сімейство на порозі храму  або ж Стрітення відбувається перед престолом. На багатьох іконах Стрітення можна побачити червону завісу, яка нагадує про влаштування старозавітного єрусалимського храму – вона відділяла вхід у Святая Святих. Пізніші ікони (ХІХ ст.) іноді доповнюються  новими деталями, які часто мають повчальний характер. В нижній частині ікон зображають майбутнє спасіння для тих, хто прийняв християнство, і пекельні муки для тих, хто не признав Христа. У лівому нижньому куті зображають Симеона за написанням пророцтва, а у правому – ангела, який вказує на його здійснення. У верхній частині ікон, зображають ангела, який сповіщає про страждання,  що чекають на Богородицю. Часто завершує композицію зображення Бога-Отця Саваофа, який воссідає на херувимах. В іконографії відображений і богословський зміст події Стрітення – зустріч Старого і Нового заповітів: Богоматір та Іосиф зображуються у русі зліва направо, а праведні Симеон та Анна подаються в зображеннях  справа наліво. Там, де вони зустрічаються, Богоматір передає Божу Дитину на руки Симеону, і той приймає Його на руки, покриті пеленами, як приймають  тільки Велику Святиню.

Найдавніше зображення Стрітення знаходиться на одній з мозаїк тріумфальної арки, яка обрамляє вівтарний простір церкви  Санта  Марія Маджоре в Римі і датується 432-440роками. В Україні  найдавнішим зразком сцени Стрітення є фреска  ХІІст. У Кирилівській церкві міста Києва. У волинському іконописі сюжет «Стрітення» малопоширений. Іноді він зустрічається у стінописі храмів, у празничних рядах іконостасів і використовується  для написання храмових ікон Стрітенських церков. У колекції Музею волинської ікони зберігається фрагмент іконостасу, у круглому живописному клеймі якого вміщена композиція «Стрітення». Дійство відбувається  на порозі храму. На тлі біло-вохристих стін храму з колонами  та східців входу  зображена сцена  зустрічі Ісуса Христа з Симеоном Богоприїмцем. На першому плані  -  Богородиця та Симеон, який щойно прийняв від неї  Богодитину. Маленький Ісус  у білій сорочечці та білих пеленах напівлежить на руках старця, склавши на грудях рученята. Сивочолий  праведник , схиливши голову, уважно дивиться на Дитя. З  Сина не зводить очей і Богоматір, нахилившись і протягуючи  руки до Нього.  Позаду неї -  Обручник Іосиф, він з цікавістю і очікуванням споглядає на  Симеона Богоприїмця, тримаючи перед грудьми кошичок з двома голубами для жертвоприношення. Спостерігає за дійством і пророчиця Анна, виглядаючи із-за спини Симеона. В захопленні побаченим,  одну руку вона тулить до грудей, іншу – підняла, розкривши долоню, у пророчому жесті. Лики персонажів просвітлені. Загальний радісний настрій події творять і яскраві кольори одеж учасників дійства:  вохристі, зелені, розбілений жовтий, червоний і  серед них – білий  - колір одеж і пелен Ісуса Христа, який є смисловим центром  кольорової композиції. Художник старається передати відчуття великої радості,світлого свята чекання зустрічі з Господом і донести  це почуття до кожного віруючого.

 

Просмотров: 251 | Добавил: admin | Дата: 15.02.2016 | Комментарии (1)

 

Ректор Волинської духовної семінарії Української Православної Церкви Рустік Капауз передав до музею хатню  ікону "Богоматір Одигітрія," написану в Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ ст .Ікона належала родині студента семінарії Романа Новака. Нині ікона в аварійному стані і потребує реставрації та дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Просмотров: 134 | Добавил: admin | Дата: 08.02.2016 | Комментарии (0)

 

                                                            

                                                                                                                                                                                                                                                                                    5 лютого на відзначення 135-ї річниці від дня народження відомого українського архітектора і суспільного діяча Сергія Прокоповича Тимошенка відбулося урочисте  відкриття інформаційної дошки на будинку, збудованому за його проектом  і  у якому він проживав упродовж 1934-1939 років. Нині будинок переданий на баланс    Волинського краєзнавчого музею. Після проведення  ремонту у ньому будуть розміщені фонди Музею волинської ікони

   Подія відбулася з ініціативи Волинської обласної організації Національної спілки архітекторів України, відділу охорони культурної спадщини управління культури Луцької  міської ради в рамках розширення системи туристичного ознакування.
   Відкриттю інформаційної дошки передувала панахида в церкві села Прилуцьке, збудованій за проектом Тимошенка. Після завершення церемонії відкриття інформаційної  дошки у Музеї волинської ікони відбулася урочиста академія, присвячена 135-й річниці від дня народження видатного архітектора. Учасники говорили про життєвий і  творчий шлях архітектора, який проживаючи у Луцьку у 1930-1939 роках, працював головним архітектором сільськогосподарського будівництва Волині. Тут Сергій  Тимошенко спроектував понад 40 будинків, а також декілька церков. Водночас він – активний діяч Волинського українського об’єднання й Української православної  церкви, голова Товариства ім. Петра Могили в місті Луцьку. Загалом його творчий здобуток нараховує понад 400 будинків, храмів, вокзалів та інших цивільних споруд в  Україні й за її межами. Волинський письменний  Іван Корсак презентував свій роман «Борозна у чужому полі», який присвячений славетній родині Тимошенків  На академії  піднімали питання сучасної сакральної архітектури та збереження пам’яток церковного будівництва на Волині.

 
Просмотров: 121 | Добавил: admin | Дата: 08.02.2016 | Комментарии (0)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Хрещення  Господнє. Фрагмент кіоту

   XVIII ст.                                                                                                                       

  Дерево, левкас, темпера, олія, різьблення, золочення                                                                           

  Походить з Хрестовоздвиженської церкви с. Овлочин Турійського району                             

  Зберігається у Музеї волинської ікони

Хрещення  Господнє – одне з найбільших і найдавніших свят християн, яке, за переказами, відзначали ще апостоли Ісуса Христа. Насправді  ж свято Хрещення стали відзначати з кінця ІІ - початку III ст. У давнину це свято називали Єпіфанією (грец. явлення), бо як сказано у Євангеліях у день Хрещення Господнього Бог прийшов, щоб явити людям Світло Неприступне. Це пов’язано було з тим, що у IV ст. на Сході у ці дні відбувалося водне хрещення оголошених і виник звичай особливого вшанування води, освяченої для їх хрещення. Звідси назва Єпіфанія - Просвітлення, оскільки Спаситель явився просвітити «тих, що сидять у пітьмі і місці смертному» (Матвій 4:16). Церква розглядає Хрещення Господнє як «свято просвіти» народів, тому що саме з Хрещення Христос розпочав проповідь євангельської істини. У народі це свято ще називають Йорданом – від назви ріки Йордан у Палестині, де Ісус прийняв  хрещення від Іоана Предтечі. Кожного року у цей день здійснюється християнський обряд освячення води на згадку про водне хрещення Ісуса Христа, звідси ще одна народна назва свята – Водохреще. Існує ще одна назва свята - Богоявлення,  яка походить від того, що  при Хрещенні Господа явилась Божественна Трійця, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — у голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голубки. Про Хрещення Господнє оповідається в усіх чотирьох Євангеліях (Матвій 3:13-17; Марко 1:9-11; Лука 3:21-23; Іоан 1:33-34). Саме на цій розповіді базується канонічна іконографія  сюжету «Хрещення Господнє». Дослідники історії Вселенської Церкви вважають, що іконографія Богоявлення почала розвиватися вже в IX ст., тобто одразу після тяжкої доби іконоборства, хоча зображення Хрещення Господнього зустрічаються  і у ранніх християнських пам’ятках IV–Vстоліть.  Традиційно образи Хрещення у християнській іконографії святкові і урочисті, що відповідає значимості події і величності свята. Презентоване тут  центральне живописне клеймо кіоту з с. Овлочин із зображенням «Хрещення Господнього»  вирізняється  своєрідністю художнього трактування, у ньому  ми зустрічаємося з камерним характером подачі сцени хрещення.  Волинський народний маляр - автор композиції не йшов ні за буквальним переданням біблейського переказу, ні за буквою усталеної  іконографічної норми. «Хрещення Господнє» написане у дуже чіткій та лаконічній манері. Композиція твору стисла й не має другорядних деталей, відсутні деякі канонічні елементи, такі як три ангели, що тримають одежі Христа, сокира при корені дерева, міфічні постаті Йордану й Червоного моря. Увага сконцентрована на суті події: на 30-му році Свого життя, перед виходом на проповідь, Ісус прийшов на ріку Йордан, де Іоан Хреститель, проповідуючи покаяння у гріхах, хрестив народ, і зажадав, щоб той хрестив Його. Коли Ісус Христос вийшов із води і молився, відкрились небеса, і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Нього і почувся голос Бога: «Це Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його!» Центральне місце у композиції займають постаті Ісуса Христа та Іоана Предтечі. Христос у білому оперезанні стоїть у воді Йордану, що розливається навколо  Нього  сіро-зеленим плесом.  Воду біля ніг Христа маляр намагається зобразити прозорою, наголошуючи на тому, що вода ріки Йордан стає святою. Її освячує Сам Спаситель своєю присутністю. Своїм хрещенням Ісус освячує усі води світу та надає їм незнаної доти сили. Адже народ входив до Йордану визнаючи свої гріхи, немов залишаючи їх там, а Ісус входить до тих самих вод, щоб узяти усі ці гріхи на себе, і вода виступає тут символом очищення, символом святості. Голова Христа,  схилена  у покорі, ніби ілюструє Його відповідь «…так годиться нам виповнити усю правду…» на запитання Предтечі: «Я повинен хреститися від Тебе чи  Тобі йти до мене?» Руки Ісуса навхрест складені на грудях, при цьому правою він ще й благословляє двоперстним жестом, який виразно скерований до людей, що справа,  на березі ріки чекають своєї черги хреститися. Просвітлені, вони стоять навколішки,стараючись осягнути велич події, свідками якої вони стали.  Постава Іоана Хрестителя урочиста: спираючись на посох з хрестом і білою стрічкою, він опустився на коліно, його передчуття змінилося впевненістю, що перед ним - Месія.  Праву руку він тримає над головою Христа, здійснюючи обряд хрещення.  На відміну від  динамічної  правої сторони композиції, наповненої  постатями Хрестителя та людей, ліву – виповнює символічний статичний пейзаж: кущики трави і білих квітів серед каменів на передньому плані, далі - тиха ріка, горби протилежного берега з двома деревами, що нагадують одночасно і пальми, і верби. Горби та гори – це драбина, це шлях до неба,  до Господа Бога. Гори символізують путь духовний. Дерево – світова вісь, символ дарованого Богом життя, символ пізнання добра і зла, символ  людський роду, який повинен мати глибоке коріння та високе гілля. Символічні візантійські скелясті пагорби з деревом  тут замінено звичним волинським краєвидом - дві похилені верби на піщаному озерному березі. Відповідно до канонічної версії сюжету,  вгорі зображене  розкрите небо – сяйво у вигляді півкола з променями -  символ небесної досконалості, Рай, «домівка, де перебуває Господь». З нього злітає біла голубка - символ Святого Духа. Цей символ є родоначальником всіх алегорій. Він береться із живої природи. В іконописному мистецтві білий голуб ототожнюється із миром, невинністю, скромністю, добротою, покірністю та незлобністю. Чистота і непорочність голубки алегорично наче засоромлює грішну людину, яка повинна уподібнитися до Христа. Від  голубки  симетрично  відходять  спрямовані врізнобіч білі промені, покликані наочно іл ... Читати дальше »

Просмотров: 172 | Добавил: admin | Дата: 19.01.2016 | Комментарии (1)

 15 січня 2016 року у Музеї волинської ікони з успіхом пройшли традиційні «Різдвяні зустрічі».  Перед гостями виступив  камерний хор «Eleos» храму Св. Василія Великого УГКЦ. Хор «Eleos» заснований з ініціативи отця Терентія – настоятеля храму Св. Василія Великого у листопаді 2010 року. Диригент Богдана Андрущак. Хористи – викладачі музичних шкіл м. Луцька, студенти Іституту мистецтв СНУ ім. Лесі Українки та Луцького педагогічного коледжу. Вони ставлять перед собою мету – прославлення Бога через спів на  Святій Літургії та інших богослужіннях, відродження і поширення духовного хорового мистецтва, залучення творчої молоді до активного життя у Церкві та в культурному житті суспільства. Хор «Eleos» тричі (у 2011,  2012, 2016 рр.) був учасником Благодійного телемарафону «Бог багатий милосердям», який відбувається у Луцьку у січні, а також виступав на міському фестивалі духовного співу «Великодні передзвони» у квітні 2012 року. Вже вдруге учасники хору візьмуть участь у Всеукраїнському фестивалі «Велика коляда»  у Львові.

На сьогоднішніх «Різдвяних зустрічах» був присутній єкзарх Волинський УГКЦ Йосафат Говера, який благословив проведення заходу, звернувшись до присутніх з мудрими настановами, теплими словами  різдвяно-новорічних привітань і побажаннями  єднання, миру та злагоди в Україні.«Різдвяні зустрічі» розпочалися зі спільної молитви за воїнів, які  зараз стоять на захисті нашої Батьківщини.

 Хористи виконали українські колядки і щедрівки разом з гарними віншуваннями з Різдвом Христовим та Новим роком. Гості  були вражені  високим рівнем виконавської майстерності колективу, зворушені щирістю виступаючих. На заході панувала урочиста і піднесена атмосфера.Завідувач Музею волинської ікони Тетяна Єлісєєва подякувала  усім учасникам дійства, за доброю традицією вручивши колядникам подарунки, побажала їм творчих успіхів і висловила надію на подальшу співпрацю.

 
Просмотров: 131 | Добавил: admin | Дата: 15.01.2016 | Комментарии (0)

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

 

   Святий Василій Великий.

   Полотно, олія.

   Походить з церкви ікони Богородиці Казанської с. Буцин Старовижівського району.

   Експонується у Музеї волинської ікони.

 

  14 січня християни вшановують пам'ять одного з найвидатніших отців Церкви Святого Василія Великого.

   Святий Василій народився 330 року в Неокесарії Понтійській. Походив з християнської родини: його дідусь був мучеником за віру; бабуcя, батько,        матір, брати Григорій та Петро, а також сестра Мокрина шануються як святі. Василій спочатку навчався під керівництвом свого батька, а згодом — у  Константинополі і Афінах. Саме там він засвоїв науку християнства. Після закінчення навчання приймає хрещення і прагне присвятити життя служінню  Господу. Заради цього відвідує християнські громади Єгипту, Палестини й Сирії. Повернувшись з подорожі, оселяється у родинному маєтку в Аннесі.  Аристократ за походженням, він став аскетом, учителем – богословом, добродійником.

   У 364 році Василія висвячують на священика, а через чотири роки — на єпископа Кесарії й митрополита Кападокії. Він стає моральним провідником  східного єпископату, у своїх проповідях та письмових творах порушує догматичні й моральні теми, проблеми чернечого співжиття. Св. Василій  зобразив у них ідеал християнина —  людину, вільну від гріха, цілісну, що живе згідно із заповідями, вміє молитися, духовно з’єднану з Богом.

   У Кесарії Св. Василій облаштував два монастирі, чоловічий і жіночий, з храмом на честь 40 мучеників, де зберігалися їхні мощі. Всі свої особисті  кошти і доходи церкви він використовував на користь бідних; в кожному окрузі своєї митрополії святитель створив богадільні для бідних, старих, хворих  і сиріт.

   Хвороби, праця без відпочинку, турботи пастиря християнської громади рано виснажили сили святителя. Помер Св. Василій 1 січня 379 року у віці 49  років. Після смерті Святого Церква дуже швидко стала вшановувати його пам'ять. Вже через 18 років його чесноти, святість й велич оспівуються у  богослужіннях в дні празника. У них Василій прославляється, як "святий Христовий язик", "пастир Христової Церкви", "Божественна і священна бджола  Христової Церкви".

   Згідно церковної традиції ікони Св. Василія можуть встановлюватися у вівтарі, на стулках царських чи дияконських врат. На іконах він зображується з    Євангелієм у лівій руці та благословляючою правицею. Найдавніший образ Святого походить з VІІ ст. та зберігається у монастирі святої Катерини на  Синаї. В Україні найбільш раннім його зображенням вважається мозаїка з Софії Київської, закладеної князем Володимиром Хрестителем, названим при  хрещенні Василієм, у 1011 р.

   У Музеї волинської ікони зберігається образ невідомого волинського маляра «Св. Василій Великий» першої половини ХІХ ст. Автор зобразив Святого,  згідно поширеної іконографічної схеми, на повен зріст, у облаченні архієрея. На ньому темно-синій підризник, орнаментований мереживом по подолу,  червоний фелон та набедреник, хрещатий омофор покриває плечі, голову увінчує митра. У лівій руці Святитель тримає розкриту книгу, права піднята до  грудей у іменнословному благословляючому жесті. Лик Василія обрамлений чорною бородою та, аби підкреслити аскетичні риси, прописаний темною  фарбою з пробілами та підрум’янками. 

   Обабіч постаті на темному тлі напис: «Святий Василий Великий Архиерей Кападокийский». Внизу зліва зберігся дарчий напис: «Сии врата сєвєрниі справила раба Божія Марія Калишиха», з якого слідує, що ікона була написана для встановлення на північних дияконських вратах.

Просмотров: 126 | Добавил: admin | Дата: 14.01.2016 | Комментарии (0)

« 1 2 3 4 5 6 7 ... 19 20 »


Copyright MyCorp © 2017